Моє церковне послушаніє...

інтерв’ю з владикою Онуфрієм

Яким є Ваш звичайний розпорядок дня?
Як правило, в першій половині дня приймаю священників та мирян, які приходять для вияснення деяких питань, після обіду займаюсь розбором кориспонденції та господарськими питаннями. Коли неділя або великі свята, то, як правило, служу в кафедральному соборі або на приходах.
Ви очолюєте церковний суд УПЦ. Чим займається цей синодальний відділ?
Синодальний суд займається тими справами, які не можуть вирішити Єпархіальні архієреї та Єпархіальні суди. Вони звертаються до Священного Синоду, а Синод доручає, якщо вважає за потрібне, ці справи на розгляд Синодального суду. Синодальний суд розбирає справу і своє заключення сповіщає Священному Синоду, а Синод приймає остаточне рішення.
В серпні відбудеться приїзд Святійшого патріарха Кирила в Україну. Чи завітає він на Буковину? Чи знайомі Ви з ним особисто?
На Буковину Святійший патріарх Кирилл не приїде. Святійший буде в Почаївській лаврі 5 серпня, на свято Почаївської ікони Божої Матері, тому, якщо хто побажає побачити його Святійшество і помолитись з ним – милості просимо до Почаєва. Звичайно, я, грішний, знайомий особисто з Святійшим патріархом. Він - прекрасна людина.
Яка Ваша найулюбленіша молитва?
Молитви всі добрі і корисні, але більше всього мені подобається молитва Іісусова - це глибока молитва, в якій сконцентровано все православне Богословіє.
Яку роль відводить Церква у своїй діяльності молодим активним православним християнам?
Для молоді у церкві організовуються недільні школи, дитячі та юнацькі хори, гуртки малювання та вишивки. У нас є молодіжне братство, яке організовує духовномолодіжні відпочинки, конкурси колядок, відвідини будинків для престарілих, лікарень та інтернатів.
Ви багато подорожуєте. Яка подорож подарувала Вам найяскравіші враження? Чому саме?
Найбільше враження і духовну втіху одержую від паломництв на Святу Землю та святу гору Афон. Чому? Тому що Ієрусалим та Свята Земля - це місця, де Спаситель жив, постраждав і воскрес із мертвих. В цій землі Господь подарував нам св.Євангеліє. Афон – це місце, де живуть люди, які краще від усіх виконують заповіді св. Євангелія.
Ви зустрічали святі мощі святителя Спиридона. Чи сподобалося грекам на Буковині? Яким чином Чернівці відібрали як одне з небагатьох міст, які відвідала святиня?
Те, що нас відвідав свт. Спиридон своїми святими мощами - це милість Божа до нас, яка хоче, щоб ми через це стали духовно кращими. Мені важко судити чи сподо- балось грекам, які супроводжували св.мощі, їхнє перебування в Чернівцях. Ми старались їх зустріти по-християнськи і до нас дійшли чут-ки, що вони були задоволені нашим прийомом. А чому Чернівці сподобились прийняти св.мощі я не знаю, це такий промисел Божий.

Коли провели перший кресний хід до Хрещатика? Чи будете Виприймати у ньому участь?
Збираюся, якщо Господь благословить. Перший хресний хід відбувся в 1992 році.
Як це бути отцем всіх Буковинців?
Я, грішний, не рахую себе отцем духовним для православних Буковини. Я просто, по мірі своїх слабких сил несу церковне послушаніє Єпископського служіння, тобто на- магаюсь організувати та підтримати духовну спасительну місію, яку Православна Церква Христова звершує на Буковинській землі.
Як Ви ставитеся до організації змагання «найкращий приход» міста, хоча би у формі дитячих малюнків на тему «мій храм»?
У форматі “хто краще намалює”, чи “хто краще заспіває” – можна робити конкурси. В молитві, в пості, в милосерді, в терпінні, в смиренні та в інших добрих ділах конкурси не роблять, бо вони можуть серйозно пошкодити людині. Добрі діла робляться для спасіння, а не для того, щоб серед людей зайняти перше місце.

70 років з часу спорудження Петро-Павлівського храму

Історія храму. Частина перша. Священик Веспансіан Корвін об’єднав у православну релігійну громаду 504 родини, купив один гектар землі для будівництва церк- ви і два гектари під цвинтар. У 1922 р. на ділянці, призначеній для будівництва храму, єпископ Іполит освятив хрест. І ось, 12 січня 1936 р. відбулись парафіяльні збори, на яких був обраний будівничий комітет. Комітет вирішив на місці освяченого у 1922 р. хреста побудувати красивий, оригінальний парафіяльний храм і за основу, з деякими змінами, взяв план церкви, що на Горечі (нині св.-Вознесенська церква по вул.Руській). Будівництво було розпочате після молебна за участю митрополи- та Буковинського Віссаріона 20 травня 1936 р. 18 жовтня 1939 р. прийомною комісією було підписано акт про здачу будівлі храму до експлуатації, а фінансування будівництва, за незначним винятком, надходило з Буковинського Православного Фонду. Отож, з часу спорудження св.Петропавлівського храму у м. Чернівці пройшло 70 років.

Паломництво? Хресний хід?

Думка Церкви Христової

«Якщо не знайдеш дороги тут, на тому місці де живеш, до Небесного Єрусалиму у своєму серці, то і відвідини земного Єрусалиму духовної користі не принесуть.»

Свят. Феофан Затворник

    Паломництво – це відвідання святинь з благочестивою ціллю для молитовного поклоніння і вшанування святинь. Паломництво буває дальнім, тривалим, і місцевим, коли воно відбувається на невеликі відстані до місцевих святинь. Досить часто місцеве паломництво поєднується з хресним ходом. В такому випадку люди-паломники вирушають у дорогу, несучи перед собою ікони, хоругви, частіше спільно з духовенством.
    Паломництво відоме ще з сивої давнини. Так, древні євреї щороку відвідували Єрусалимський храм і приносили там обов’язкові жертвоприношення. Паломництво існувало і у язичників – реки та римляни здійснювали подорожі до віддалених храмів, у древніх германців для поклоніння насаджувалися священні рощі. Звичайно ж у язичників були несправжні святині, але цікавим є сам факт, що люди завжди залюбки відправдлялись кудись у подорож для задоволення своїх релігійних потреб.
    У церкві Христовій паломництво набуває широкого поширення приблизно починаючи з IV ст., коли свята цариця Єлена, мати святого Костянтина Великого відправляєть- ся у Палестину з метою поклоніння тим місцям, де ступали пречисті стопи Богочоловіка Христа, проливалася Його священна Кров. Її стараннями було збудовано гранді- озний комплекс, куди увійшли Гріб Господень, Голгофа та інші святі місця, пов’язані з земним життям Спасителя. З цього часу велика кількість християн з усіх кінців світу протягом віків і до нашого часу відвідує Святу Землю. Крім Палестини паломництво здійснювалося до Риму, до святої гори Афон та інших святинь християнського світу.

паломник у північні монастирі Росії, малюнок XIX ст.
    У наших краях перші згадки про паломництво датуються XI століттям. Паломництво, як явище, може і повинно бути вираженням людського благочестя, коли християни вирушають і проходять шлях до святинь з молитвою, богоугодними роздумами і бесідами, коли повертаються до своїх осель приносячи з собою мир, любов та святість. Таке паломництво благословенно Богом і підтримано Церквою. Але, на жаль, були в історії і зараз існують випадки хибного ставлення до цієї доброї, за своєю суттю і задумом, справи. Це коли люди вирушають у дорогу задля розваг, без молитви, проводячи час у пересудах і злослів’ї, коли витрачаються кошти «на вітер», хоча їх можно було б вкласти у справи милосердя, коли повертаючись зі святих місць людина несе в душі не мир Христовий, а гординю і зневагу до ближніх, коли те, що мало би слугувати приводом для переоцінки власного життя, перетворюється у предмет безкінечних, хвалькуватих розповідей. Саме тому ще з IV століття, час від часу були серйозні заборони на паломництво з боку церковної влади.
    Сучасне ставлення духовників до паломництва враховує всі вищезгадані позитивні і негативні явища.
    Отже, відвідання святинь це тільки поштовх, можливість задуматись, поміркувати над тим, що сприяло освяченню того чи іншого місця, над життям людей, причетних до нього. Висновки можемо порівняти з власним духовним становищем, і таким чином освятитися, набратися духовних сил, щоб знайти шлях у своїй власній душі до Бога через покаяння і святі таїнства Церкви.
о.Орест (Драгінда)

Тут я дома, тут я на Афоні!

Так Преподобний Кукша Одеський, розповідав про свої відчуття, перебуваючи насельником Свято-Іоанно-Богословського Хрещатицького монастиря.

Преподобний Кукша Одеський
    Справжні подвижники благочестя осяюють своєю любов’ю людей і життя. Особливо це помітно, коли такий Богоносний вітильник жив біля нас, у Хрещатицькому монастирі.
Преподобний Кукша народився 12 січня 1857 р. в с. Арбузинка Миколаївської губернії в сім’ї христолюбивих батьків Кирила та Харитини і названий був Космою. Завдяки бо- гобоязненому життю своїх батьків Косма ще з дитинства всією душею направлявся до Бога.
Кожного разу, коли його малого приводили до церкви, він заглядав у вівтар.
- Його питали, що ж він хоче там побачити?
- Боженьку, який там живе! - відповідав він.
    У Косми був двоюрідний брат, одержимий нечистим духом. Косма поїхав з ним до одного старця, який зцілив хлопця, а Космі сказав: “За те тільки, що ти привіз його до мене, ворог буде мстити тобі - ти будеш гонимий все життя”. Косма всім серцем прагнув монашого життя. Наче по благословенню Божому на подальший життєвий шлях, Косма відправля- ється в 1895 році з односельчанамипаломниками в Святу землю.
    В Єрусалимі з Космою сталося два чуда, які предзнаменували подальше життя преподобного. Знаходячись у Сілоамській купелі Косма стояв близько біля джерела. Існував звичай занурюватись у воду всім паломникам, особливо безплідним жінкам: тій з них, яка першою встигне зануритись у воду, Господь дарував дітей. Хтось випадково зачепив Косму, і він в одязі несподівано впав у воду. Люди сміялися говорячи, що в нього буде багато дітей. Ці слова стали пророчими, тому що в преподобного дійсно було багато духовних чад.
    Коли ж паломники були в храмі Воскресіння Христового, вони дуже хотіли помазатись маслом лампад, які горіли біля Гробу Господнього. Тоді ангел Божий, невидимо перевернув середню лампаду і вилив усе масло на Косму. Люди швидко стали навколо Косми і, збираючи руками масло, яке текло по його одязі, благоговійно помазувались ним. Ця подія предзнаменувала, що в подальшому благодать Божа, буде невичерпно подаватися людям через нього.
    На зворотньому шляху Косма відвідує гору Афон. Перед від’їздом паломники направились до настоятеля російського Свято-Пантелеймонового монастиря за благословенням на дорогу. Підійшовши до настоятеля, Косма сказав: “Отче, я дуже хочу тут залишитись , але мені потрібно поїхати додому і отримати благословення батьків”. “Добре, їдь, через рік приїдеш”, - наставляв його настоятель.

По приїзді в Росію Косма відвідав старця Іону, відомого всім своєю прозорливістю й чудотворенням. Коли Косма стояв у черзі зі всіма, то думав про себе: “А якщо старець не благословить мене на Афон?” Несподівано отець Іона сам підійшов до Косми, доторкнувся до його голови хрестом і сказав: “Благословляю тебе в монастир! Будеш жити на Афоні!”.
    В 1896 р. Косма приїжджає на Афон і стає послушником у російському Свято-Пантелеймоновому монастирі.
Невдовзі Косма був пострижен в рясофор з іменем Константин, а 23 березня 1904 р. в монашество і наваний Ксенофонтом. Його духовником був духоносний старець- подвижник о. Мелхиседек, який жив самітником в горах. Пізніше преподобний згадував своє життя в той час: “До 12 ночі на послушанії, а в 1-й годині ночі біг в пус- тинь до старця Мелхиседека вчитися молитись”.
    Боже проведіння привело отця Ксенофонта у Києво-Печерську Лавру, де він був пострижений, після довгої тяжкої хвороби, у схіму з іменем Кукша (мощі якого знаходяться у Ближніх Печерах).
    З 1938р. для батюшки починаються роки таборів і заслань. Батюшка згадував: “Це було на Пасху. Я був такий слабкий і голодний, - вітром качало. А сонце світить, пташки співають, їсти хочеться, а за колючим дротом кухарі носять з кухні в їдальню для охорони на головах таці з пирогами. Над ними ворони літають. Я помолився: “Ворон, ворон, ти годував пророка Іллю в пустелі, принеси і мені шматочок пирога. Ратом чую над головою: “Кар - р - р”, - і до ніг впав пиріг. Я підняв, подякував Богу і втамував голод”. В 1951 р. о. Кукшу з Києва переводять в Почаєвську Свято-Успенську лавру. Всі хто туди приїжджав, намагались обов’яково попасти до батюшки на сповідь.

«Тут я дома, тут я на Афоні! Он внизу сади цвітуть, ніби маслини на Афоні. Тут Афон!»

В період з березня по квітень 1957р. церковне священоначальство направляє його в “затвор” для вдосконалення аскетичного життя і в кінці квітня 1957р. старця на страсній седмиці Великого посту таємно перевозять в Хрещатицький Свято – Іоанно - Богословський монастир нашої єпархії. Там було дуже тихо і просто. Прихід старця оживив духовне життя братії. Як за пастухом поспішають вівці, куди б він не направлявся, так і за старцем пішли його духовні чада, а за ними й народ Божий. На кошти, які передавали Кукші, а він віддавав на монастир, значно розширилось будівництво обителі. Він почував себе тут добре і часто казав: “Тут я дома,тут я на Афоні! Он внизу сади цвітуть, ніби маслини на Афоні. Тут Афон!”.
В 1960 р. закрили Свято-Введенський жіночий монастир у Чернівцях і сестер перевели в чоловічий Іоанно - Богословський монастир села Хрещатик, а о. Кукшу в Одеський Свято-Успенський монастир, де він провів останні 4 роки свого подвижницького життя.

дзвіниця (Хрещатик)
Фрагменти життя     Преподобний завжди перебував у молитовному спілкування зі святими. Одного разу його питають: “Не нудно Вам одному, батюшка?” Він бадьоро відповідає: “А я не один, нас четверо: Косьма, Константин, Ксенофонт та Кукша” (всі йогонебесні покровителі).
    Отця Кукшу дуже любив Святійший Патріарх Московський і всія Русі Олексій I. Кожне літо він приїжджав в Одеський монастир і часто проводив час у духовних бесідах зі старцем.
    Преподобний Кукша глибоко шанував пам’ять святого царя-мученика Николая II і його царської родини. Він казав: «Якщо вам хто-небудь ска- же, що цар Николай II чи хто з членів його родини живі - не вірте, всі вони мученики, святі мученики».
    Провівши все своє життя в служінні Богу та людям, преподобний Кукша й зараз перебуває в молитві за нас грішних перед престолом Божим, “слав- лячи Отця і Сина і Святого Духа, єдиного в Троїці Бога”.

Тропар преподобному Кукші Одеському, гл. 4
От юности мир суемудренный и лукавый оставил еси, Божественною свыше просветився благодатию, преподобне, многим терпением во временней жизни подвиг совершил еси, темже источаеши чудес благодать всем с верою приходящим к раце мощей твоих, Кукшо, преблаженне отче наш.

ОДЕСА: Свято-Успенскій чоловічий монастир

собор в честь ікони Божої Матері “Живоносний Істочнік” (Одеса)
На тихому маленькому монастирському кладовищі порожня одна могила, накрита мармуровою плитою з написом: «Тут був похований Преподобний Кукша Одеський. Святі мощі його знаходяться віднині в Св. Успенському храмі монастиря». Під плитою – великі заглиблення - ямки, звідки віруючі набирали собі землю з могили святого.

могилка Прп. Кукши Нового
Оскільки головний собор монастиря був зруйнований, основною церквою монастиря став храм Живоносного Істочника, при своєму відродженні освячений в ім'я Успіння Божої Матері. Саме тут покояться тепер мощі святого. Звучить це якось офіційно, однак преподобний Кукша був дуже близьким, рідним для багатьох і багатьох людей. Шанування старця було таке велике, що в день його смерті, в грудні 1964 року, на телеграфах властями було заборонено приймати повідомлення про цю звістку – щоб до Одеси не хлинув потік віруючих. Часу на поховання дали лише дві години. Про це передбачав сам преподобний, кажучи: «90 років – Кукши немає. Ховати то будуть швидко-швидко, візьмуть лопатки і закопають».

Свято-Іоанно-Богословський Хрещатицький монастир

капличка над святим джерелом
    Знаходиться на відстані близько 50 км від Чернівців, на березі річки Дністер, біля с. Хрещатик.
    Хто і коли заснував монастир залишається лише здогадуватись. Деяки документи, що відносилися до історії монастиря, погоріли ще під час Першої світової війни. На підставі напису на дверях дзвінниці можна лише здогадуватися, що цей монастир збудував р.Б. Теодор Прида.
    Проте між людьми зберігся переказ, який свідчить, що Теодор Прида був купцем і часто їздив зі своїми товарами у північно-західних напрямках. Одного разу під час купецької подорожі він збився з дороги, а через те, що була темна ніч, їхав навмання, не знаючи, де знахо- диться. Аж раптом побачив близько перед собою світло. Думаючи, що приїхав до якоїсь хатини, він зліз з воза, щоб перевірити що то було за світло, але зробивши декілька кроків, він побачив, що знаходиться над великою прірвою над Дністром. Цієї ж миті світло зникло. В цій пригоді побачив купець велику Божу ласку, яка врятувала його від неминучої смерті, і постановив із вдячності до Спасителя побудувати на тім місці храм Божий.
    Інша версія вказує, що монастир був заснований у XVII віці монахами, які втекли від уніатів з Манявського скиту в Галіції. Потім разом з іншими святими обителями він опинився під забороною «Духовного регламенту» австрійського імператора Йосифа ІІ, після чого перетворений в приходський храм.
    Монастир відновлений в 1933 році ієромонахом Михаїлом (Мензаком) з благословення Священного Синоду Румунської Православної Церкви. В кінці 50-х років в монастирі подвизався прп. Кукша Новий.
    Монастир проіснував до 1960 року, коли братію насильно переселили до Почаївської Лаври, а в Хрещатик перевели з Чернівців монахинь Свято-Введенського монастиря. В 1962 році монастир закрили. Будівлі монастиря використовувались як база відпочинку. На монастирському святому джерелі збудували водовідвід для заводу мінеральних вод.
    В 1989 році монастир був переданий нашій Єпархії.
    В нижньому храмі собору знаходяться раки з частицями святих мощів прп. Кукши Нового і Лаврентія Чернігівського, обновлена ікона св. вмц. Варвари, у вівтарі – ковчег з частицями мощів багатьох святих. Святинею монастиря вважається чудотворне джерело св. ап. і єв. Іоанна Богослова.

Збираємося в хресний хід

Пропонуємо перелік відповідей на основні питання, які можуть виникнути в процесі підготовки до хресного ходу в Хрещатик.

ЯК ВДЯГНУТИСЯ?
    Як показує практика, погода буває сонячною, але, наприклад, 2007 року весь день лило як з відра і було дуже холодно. Тому напередодні прослухайте прогнози синоптиків.
    Оптимальною формою одягу для паломника буде легке, не синтетичне, зручне вбрання. Не слід плутати хресний хід з туристичним походом, тому одяг повинен відповідати християнським нормам (спідниця не вище колін, прикриті плечі та голова – для жінок, а чоловікам неприпустимо з’явитися в майцічи шортах).
    Оскільки вранці та ввечері може бути прохолодно, доречно захопити з собою кофтинку, байку чи легеньку курточку. Cвятковий та вишуканий одяг не надто пасуватиме для паломництва; обирайте повсякденний чи спортивний стиль.

ЯК ВЗУТИСЯ?
    Під час хресного ходу основне навантаження падає на ноги, тому особливу увагу слід приділити вибору взуття. Не варто взувати нове «не розтоптане» взуття, туфлі на високих підборах. Популярністю користуються звичайні тапочки, босоніжки, кросівки та кеди, під які ОБОВ’ЯЗКОВО потрібно вдягнути шкарпетки (за бажанням, в будь-який момент їх можна зняти). Взуття повинно бути зручним!!!

ЯК ЗАХИСТИТИСЯ?
    Під палючим сонечком не згоріти прак тично неможливо, тому бувалі паломники беруть з собою парасольки, вбиваючи таким чином двох зайців: в спекотну обідню пору парасолька захищає від ультрафіолету, та й у випадку, дощу стане в нагоді. Однак, традиційним захистом від дощу служить дощовик, а від сонця практично ховатися під панамою.

ЩО З СОБОЮ ВЗЯТИ?
    По–перше, рюкзак чи портфель, за допомогою яких, можна рівномірно розподілити навантаження на спину. Подорожувати з сумкою чи пакетом буде не так зручно. Покривало є необхідним атрибутом хресного ходу. Не слід забувати, для чого ми йдемо пішки. Молитва є основною метою ходу, тому доречно взяти з собою мо- литвослов. Як показує практика, за день можна прочитати кілька акафістів чи навіть псалтир. Подумайте і про аптечку. Обов’язковими є пластир, вата, спирт та інші необхідні саме Вам ліки. Проте, не переобтяжуйте Вашу ношу.
    Бажано мати з собою набір одноразового посуду та невеличку пляшку для води.
    Протягом дня паломників годують, але якщо Ви боїтеся, що Вам не дістанеться, візьміть з собою їжу багату на вуглеводи (сухофрукти, горішки).

А ЯКЩО З НОЧІВЛЕЮ?
    Хороша новина: Ваш додатковий багаж до Хрещатика довезе спеціальна вантажівка, яка відправиться після початку хресного ходу. Тому можете спокійно брати намети, спальники, каримати.
    Вам також знадобляться змінний одяг, взуття, за бажанням, одяг для ночівлі, засоби гігієни, рушники.

не забувайте:КУДИ І ДЛЯ ЧОГО Ви йдете. Бог в поміч.

Заговіння на Великий піст по волі Божій

чудеса поряд

В 2008 році до початку Великого Посту залишалось п’ять днів. Браття Непоротівського Свято-Николаївського печерного монастиря, ієродиякон Афанасій з послушником Олександром, попрямували на Дністер. Вони хотіли впіймати рибки, від якої належало утримуватись протягом семи тижнів. Трапезника втішили б і декілька карасиків, принаймі б супчиком задовольнити братію.
В середу пополудні я знаходився в своїй келії, коли вбіг о.Афанасій і радісно гукнув: «Брат Сергій, витягуйте фотоапарат! Витягуйте вже та йдіть за мною!». Я схопив апарат та побіг за отцем. Побачене вражало. У ці дні сплошної седмиці Господь вирішив насити всіх досита. Трапезнику ледь вистачило фантазії на страви, щоб встигнути приготувати всю рибу. Воістину – щедрий і милостивий Отець Небесний. Слава Тобі, Господи наш, слава Тобі!
Раб Божий Сергій