Церква - не клуб за інтересами...

інтерв’ю з владикою Мелетієм

Владика Мелетій, що означає вікарний єпископ? І чому Ви, саме єпископ Хотинський?
Вікарний єпископ – це єпископ, який допомагає правлячому архієрею. Тобто,єпископ-помічник, так можна сказати. Правлячий архієрей має повноту архієрейської влади в єпархії, а вікарний єпископ лише допомагає управляти. В церкві, як правило, у великих єпархіях здавна призначали вікарних єпископів. Оскільки наша Чернівецька єпархія, достатньо велика і в нас багато приходів, то Владика попросив, щоб йому призначили вікарного єпископа і таким чином тут з’явився вікарій. Хотинський тому, що раніше в Хотині вже був єпископ під час турецького владарювання. Відомий Хотинський єпископ Амфілохій є автором кількох підручників на молдавській мові, які були достатньо авторитетними виданнями. І пізніше в румунський період в Хотині також були єпископи. Тому Священний Синод вирішив, що в Хотині може бути єпископ. Хотин – моє титулярне місто, я зобов’язаний там служити, але не весь час.
Православна церква просіяла світлом багатьох святих. Який святий Вам найбільш близький? До кого Ви молитеся у важку хвилину?
Це складне питання, важко виділити одного святого. Своїми покровителями я вважаю преподобних Сергія, Іова, Серафима, оскільки вони наші вчителі монашества. У преподобного Сергія я приймав монашенський постриг, у преподобного Іова сподобився жити в лаврі, а преподобний Серафим – це приклад тієї любові, вказівник тієї дороги, якою повинен іти кожен християнин. Напевно, святий великомученик Іоанн Новий Сочавський близький не тільки мені, але й всім; я в своєму житті неодноразово відчував його покровительство над собою і тому теж його особливо шаную. Неможливо сказати: цей - улюблений святий, а цей – не улюблений.
Яким було навчання в семінарії в радянські часи? Ви знайшли там друзів? Зустрічаєтесь з ними? Чи існують у семінаристів, як у студентів, зустрічі однокурсників?
Важко було, тому що ось молоде покоління сприймає розповіді про недавнє минуле, як щось сфальсифіковане, придумане і подане не в тому вигляді, в якому воно було. Але насправді в Радянському Союзі бути віруючою людиною було важко, але через ці труднощі укріплялася душа. Напевно той, хто пройшов через той час, може сказати, що то були благодатні часи, часи випробувань. Вчитися в семінарії було важко в тому плані, що були свої труднощі. Наприклад, у нас в класі всі знали, хто сюди прийшов вчитися по своїй добрій волі. А було кілька людей, які там вчилися за комсомольською путівкою: вони ходили з нами на трапезу, на Богослужіння. Але всі знали, що це хлопці звідкілясь ззовні. Потім це все розкривалось, звичайно, з часом. З усього Радянського Союзу там були хлопці, тому багато в мене друзів, які зараз служать в Церкві Христовій і в єпископському сані, і в ієрейському достоїнстві. Ми дружи- ли з владикою Іринеєм, єпископом Ніжинським, достатньо близький мій друг отець Валентин, протоієрей, благочинний Черкеської республіки, Владика Доримедонт, покійний. Кілька років тому ми зустрічались. Була зустріч присвячена двадцятиліттю закінчення семінарії. Було дуже цікаво подивитися, якВані, Колі, Саші стали отцями Іоаннами, Василіями і Степанами. Час іде, звичайно, так воно є.

Владика Доримедонт(1961 - 2006)
Владика заснував і зберіг найчисленнішу чернечу братію в Бесарабії – в Ново-Нямецькій обителі. І за це, без перебільшення, його можна назвати возродителем бессарабського чернецтва. Він був хорошим знавцем патристики, боровся за відродження справжнього духу Православ’я.

Іриней, єпископ Ніжинський і Прилукський
31 травня 2007 року Священний Синод Української Православної Церкви постановив створити Ніжинську і Батуринську єпархію, виділивши її із складу Чернігівської єпархії, і призначити керівником новоствореної єпархії архімандрита Іринея, архієрейська хіротонія якого відбулася 10 червня 2007 року в Успенському соборі Києво-печерської лаври.
Як Ви вважаєте, що є найбільш важливим для того, щоб прихід жив насиченим православним життям?
Найголовніше – щоб на приході царювала духовна обстановка, атмосфера. Коли духовна атмосфера буде царювати на приході, то кожен, хто переступатиме поріг, відчувати- ме віяння Духа Святого. Для цього необхідно, щоб священник разом з людьми молився, щоб у настоятеля завжди був прямий, живий контакт зі своєю паствою, щоб люди бачили в ньому доброго пастиря. Коли ось такі відносини складаються, то на приході ідеально складаються умови для спасіння людей. Тому що церква – це не клуб за інтересами, вона потрібна не для того, щоб ми просто спілкувались один з одним, а для того, щоб ми освячувалися і отримували ту благодать, яку Бог дарує віруючим у Нього. А шляхами отримання цієї благодаті є наші добрі вчинки, взаємна любов.
Часто нам задають питання: чи можна хрестити дітей або вінчатися в монастирях?
По канону таїнства хрещення і вінчання в монастирях не здійснюються. Тому та практика, яка сьогодні в нас існує в Церкві, коли ідуть в монастир хреститися чи вінчати- ся, не є правильною. Тому, думаю, краще все робити на тому приході, де людина живе, а не шукати якогось особливого місця, тому що, чи в монастирі священик похрестить, чи на приході, принципової різниці немає. Адже, не шукаючи якоїсь зовнішньої обстановки, людина зможе більше зосередитися на своєму внутрішньому стані і, напевно, отримає більше.
Єпископське служіння прирівнюють до апостольського? В чому полягають задачі єпископського служіння?
Єпископу надається повнота апостольської благодаті, він носій апостольської послідовності, тобто, єпископат в православній церкві можна прослідкувати, як ланцюжок рукоположень, який, зрештою, всіх нас архієреїв приводить до Христа, до апостолів, яких Господь послав проповідувати. Єпископ є носієм повноти служіння в церкві і йому доручено наглядати за Церквою, оберігати Церкву від зовнішніх шкідливих впливів і течій. Тому що «єпископ» так і перекладається – «наглядач».
Нині літо, пора відпусток. Куди б Ви порекомендували поїхати православному християнину, щоб відпочити душею і тілом?
Це питання, на яке можна відповісти тільки індивідуально. Тобто, тут немає такої універсальної відповіді, щоб я міг сказати: «Давайте, всі поїдемо в монастир чи ще кудись». Сьогодні, слава Богу, кордони, можна сказати відкриті, і людина за своїм бажанням, за своїми можливостями фінансовими може собі дозволити поїхати на Святу Землю, на святу гору Афон, по монастирях інших країн, якщо це їй цікаво. Але, в принципі, якщо людина не була в найближчих святих місцях, то напевно їй варто з цього починати. Поїхати, помолитися, потрудитися, відпочити. Хоча, у Церкви немає якогось особливого погляду, що ми повинні противитися можливості просто відпочивати, так як це прийнято в миру, просто поїхати на море. Але ніколи не потрібно забувати, що ти православний християнин. Де б ти не був: на морі, в горах, у храмі – ти завжди повинен бути християнином.
Що б Ви хотіли побажати нашим читачам?
Божої допомоги в пізнанні Бога, тому що всі ми протягом усього життя пізнаємо Господа і заповіді, дані Ним для нашого спасіння. Якщо ми будемо йти Божою дорогою, якщо будемо шукати Бога, тотоді наше життя тут на землі буде врівноважене, гармонійне, збалансоване. І таке правильне християнське життя і в житті вічному, у вічності,куди Господь нас покличе, буде запорукою того, що ми там отримаємо те, до чого нас кличе Господь.

Свято-Покровський храм
м. Хотин, завжди відкритий для прихожан з 1868 року

Князь Володимир, червоне сонце

    Князь Київський Володимир був сином Святослава, внуком Ігоря і святої рівноапостольної Ольги. Після смерті Святослава Ярополк княжив у Києві, Олег у древлян, а Володимир у Новгороді. Невдовзі Олег загинув і його володіння відійшли Ярополку.
    Гнаний братом Володимир втікає до варяг, але через два роки повертається в Новгород з варязьким військом (дружиною).

«Лінощі – матір всіх пороків. Не
лінуйтеся ні на що добре, а особли-
во не будьте ледачі до церкви. Та не
застане вас сонце в ліжку»
        Повчання дітям     Взявши місто майбутній благовірний князь, а в ту пору затятий язичник, іде війною на Київ, за допомогою обману виманює брата Ярополка і вбиває його.
    Коли, таким чином, в 980 році Володимир заволодів Київською державою, здавалося, настали останні хвилини для християнської віри на Русі. Майбутній хреститель починав свій шлях переконаним язичником. Тому, «сівши на престолі отця свого у Києві», він «виявив відмінну старанність до богів язичеських». Під час прихильності до язичництва буйна натура князя постійно віддавалась поривам найруйнівніших страстей. Публічне насильство над полоненою княжною Рогнедою, зрадницьке вбивство брата Ярополка, участь у людських жертвоприношеннях, - ось далеко не повний перелік, який дозволяє судити про його характер.

    Дотепер Церква вшановує пам’ять Феодора та Іоанна - варяг, які стали останнім кривавим жертвоприношенням князя-язичника і першими християнськими мучениками. Але де збільшується гріх, там, - по слову Апостола, - примножується і благодать. Шість років знадобилось двадцятирічному князю-язичнику для повної зміни орієнтирів – не лише своїх особистих, але й всієї великої Держави, всього майбутнього. Така була неймовірна сила переродження особистості під дією благодаті Божої!
    Навернення – завжди таємниця! Невидимо, невловимо, невідчутно торкається Господь людської душі, руйнуючи пути гріховного осліплення. Всемогутній Бог, з милості до свого творіння, владно діє в людині, лікуючи і повчаючи, відтворюючи Свій осквернений образ так само незвідано як і саме творіння Його. Особисте навернення Володимира до Бога являється праобразом змін, які чекали після Хрещення на соборну душу народу.
    В 988 році князь Володимир повертається в Київ зовсім не таким, яким він покинув місто. Докорінно змінилося його моральне життя. Він розпустив свої гареми; Рогнеді, своїй першій дружині, повелів сказати: «Я тепер християнин і повинен мати одну дружину, а ти, якщо хочеш, обери собі чоловіка між боярами». В Києві, за велінням князя, були привселюдно, з ганьбою, зруйновані всі ідоли. Чуючи слова Божі «Блаженні милостиві, бо ті помилувані будуть» благовірний князь дає повеління всім тружденним і бідним приходити до княжого двору і брати все, що їм необхідно. Для тих, хто не міг дістатись княжого двору князь повелів спорядити вози з їжею і напоями.
    Один час Володимир навіть відмовлявся карати злочинців, кажучи: «Боюсь гріха!». Лише за участі духовенства, яке нагадало йому слова Апостола про обов’язки володаря і його відповідальність, Святий князь змінив своє рішення. По всій Русі повелів Володимир знищувати ідолів і на їх місцях споруджувати церкви, освячувати престоли для Безкровної Жертви. Прославляючи храмоспоруджувальні труди великого князя Володимира, святитель Іларіон, митрополит Київський каже: «Капища руйнуються, і церкви поставляються, ідоли посрамляються і ікони святих являються, біси втікають, хрест гради освячує».
    Зійшовши на київський престол і зосередивши в своїх руках неподільну владу, Володимир започаткував нову добу в історії Київської Русі. На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Власне за його князювання Русь почала підноситися як цілісна держава. Помер Великий князь Київський в 1015 році і був похований в десятинній церкві в Києві.

«Володимир мав багату душу, яка в мо-
лодості могла привести його до надмір-
ностей, освячених, втім, язичницькими
поняттями, і яка в літах зрілих, особли-
во під впливом християнським, зроби-
ла його червоним сонцем для народу».

Соловьйов С. М.

...і огласили дзвони Хрещення Русі

Итак да будет вам извесно, что спасение Божие послано язычникам: они и услышат. (Деян.: 28,28)

...і вийшов з купелі Хрещення єдиний народ!

    Прийняття віри Христової являлось важливим моментом в житті майже всіх народів Європи. Ряд послідовних подій, які привели, майже через ціле тисячоліття, до подвигу Хрещення Київської Русі, освячено великою дією Провидіння Божого.
    Чудо супроводжує нашу землю крізь віки. Зазвичай налічують до п’яти етапів у великому ділі просвітлення Київської Русі Євангелієм – до п’яти Хрещень.
    Першим етапом визнається проповідь святого Апостола Андрія; другим – проповідь слов’янських апостолів Кирила і Мефодія в Болгарії і Моравії та, особливо, найважливіший їх труд – переклад Святого Письма і богослужбових книг на слов’янську мову; третя – Хрещення перших князів Київських Аскольда і Діра; четверта – Хрещення Великої княгині Ольги; п’ята і остаточна – Хрещення Великого князя Володимира.
    Можна вважати, що вже з 983 року Володимир задумав змінити віру. На той час Київська Русь перетворилася на могутню державу і язичництво ставало перепоною в розвитку країни. Терміново потрібно було замінити варварське язичництво більш прогресивним віровченням. Спогади дитинства, всенародна повага пам’яті княгині Ольги, християни серед княжої дружини і населення Києва – все це повинно було вказувати на християнство, і при тому християнство східне.
    Тричі Володимир збирався прийняти хрещення. Перший раз, коли післані ним мужі, які повинні були на практиці дізнатись яка віра краща, засвідчили: «І прийшли ми в Грецьку землю, і ввели нас туди, де служать вони Богові своєму, і не знали – на небі чи на землі ми. знаємо лише, що перебуває там Бог з людьми, і служба їх краща, аніж у всіх інших країнах…».
    Другий раз, коли на вимогу Володимира віддати йому за дружину Анну імператори відповіли, що не може християнка бути дружиною язичника. Тоді осадив Володимир Корсунь. При осаді міста князь отримав повідомлення про те, як здолати опір противника і пообіцяв, що хреститься якщо збудуться слова ці.
    Чекаючи в Корсуні прибуття нареченої Володимир зненацька захворів та осліп. І послала до нього царівна сказати: «Якщо хочеш позбутися хвороби цієї, то хрестися скоріше; якщо ж не хрестишся, то не позбудешся недуга свого». Почувши ці слова, князь повелів хрестити його і, коли возложив пресвітер на нього руки свої, негайно прозрів.

«Пам’ятайте наставників ваших, котрі проповідували вам слово Боже, і ... наслідуйте віру їх.»

(Євр. 13, 7)
Повернувшись до Київа Володимир повелів зібратись всім на березі Дніпра: «Якщо хто не прийде – багатий або бідний, жебрак або раб, - буде мені ворог». Настав незабутній і єдиний в нашій історії ранок Хрещення киян у водах Дніпра. Священне бажання князя було виконане беззаперечно: «У один час вся земля наша прославила Христа з Отцем і Святим Духом». Виповнились молитви рівноапостольної Ольги: Господь помилував її рід і всю Київську Русь. Достойніший внук її став не тільки істинним християнином, але й рівноапостольним і просвітителем Русі.
Важко переоцінити глибину духовного перевороту руського народу, у всьому його житті, у всьому світогляді. В чистих водах Дніпра, як в «купелі нового буття» здійснилося таємниче преображення, духовне народження народу, призванного Богом до небачених ще в історії людству. В кінці X століття у купель Святого Хрещення ввійшли племена полян, древлян, кривичів, в’ятичів, радимичів та інших слов’ян. Вийшов з купелі – єдиний народ!

Херсонес місце хрещення св. равноап. кн. Володимира

а.р. Крим, м. Севастополь, вул. Древ- ня,
1 “Херсонес Таврійський”

Візантійська базиліка (Херсонес)

Візантійська базиліка,
реверс купюри (зразка 1992р.)

Володимирський собор
(м. Севастополь)

місце хрещення князя Володимира

Почив у Бозі афон- ський старец Іосиф Ватопедський

    Рано вранці 1 липня помер отець Іосиф Ватопедський (або, як його називають на Афоні, Спілеот — «Печерник»), один з відомих афонських старців нашого часу, автор багатьох духовних книг.
    Отець Іосиф народився 1 липня 1921 року. Його наставником став відомий старець Іосиф Ісихаст, з ім’ям якого пов’язують відродження духовного життя на Афоні у ХХ столітті.
    Перші послідовники зібралися довкола старця Іосифа у Пафосі — місті на південному заході Кіпру. У 1980 році через конфлікт з місцевим єпископом отець Іосиф разом з трьома учнями покинув Кіпр і оселився на Святій Горі. Отець Іосиф та його послушники, жили в різних обителях Афона, у тому числі в Новому Скиту і монастирі Кутлумуш.
    Пізніше отець і його учні оселилися в монастирі Ватопед, який в 1980-х роках знаходився в стані повного занепаду. Отець Іосиф поставив ігуменом монастиря свого близького учня Єфрема, а сам оселився в келії поряд з обителлю і став духовним наставником ватопедської братії.

Ніч у наметовому містечку, напередодні храмового свята у Хрещатику

Середина хресного ходу у Хрещатик (молитовно минули Заставну)

    Цього року хресний хід до Хрещатика вирішено було провести в неділю. Тому розпочався він пізніше, ніж зазвичай, після Божественної літургії, а відтак і завершився далеко після заходу сонця. З Божою допомогою колона досягла монастирських воріт опівночі. На сміливців, які вирішили дочекатися храмового свята, не покидаючи монастирської території, чекали пригоди, сповнені справжніх приключок та випробувань.
Випробування перше.
    Для початку необхідно було знайти собі притулок на ніч. Оскільки після відвідин храму і метушні з пошуками загублених у темряві родичів та друзів годинник показував уже пів на першу, питання ночівлі стояло досить таки гостро. Однак було легко вирішене завбачливими паломниками, які не полінувались захопити з собою намети і розбили міні-наметове містечко у «приватному секторі» на території монастирського саду по праву руку від храму. Ліворуч же знаходилась величезна загальна господарська споруда, де охоче розмістились усі, не розбещені комфортом, віряни. Приготування ж намету до та кого жаданого і недовготривалого сну не зайняло багато часу.
Випробування друге.
    Як виявилось, участь у хресному ході для деяких ‘паломників’ була не надто виснажливою, відтак їх і до третіх півнів не хилило до сну. Православний християнин, який здійснив паломництво з благочестивою метою, лежачи горілиць у своєму наметі, з сумом усвідомлював, що в деяких людей була інша мета для здійснення такої подорожі. На жаль, чимало молоді, здебільшого не особливо вихованої в дусі християнської моралі, вбачало саме в цьому хресному ході можливість задарма весело провести час і відпочити на мальовничому березі Дністра. Юнаки й дівчата, переслідуючи виключно власні, нічим не пов’язані з молитовним благоговінням, інтереси, зовсім не переймались тим, що вводили у спокусу оточуючих.
Випробування третє.
    Доживши з Божої ласки до ранку і дещо підкріпивши свої тілесні сили, православний християнин прокинувся о сьомій ранку під звуки монастирських дзвонів: через годину розпочиналася Літургія. Випробування власне і полягало у тому, щоб прокинутись і змусити себе встати. Після короткочасного відпочинку тіло здавалося розбитим, очі злипалися і пекла, згоріла під час хресного ходу, шкіра. Однак, півметрова відстань до виходу з намету була подолана і ранкове сонечко вмить розбудило сплячого. На цьому випробування завершились (хоча друге було продубльоване й наступної ночі) і на православного християнина чекало ще кілька приключок.

“Моє гніздо”

    Приключка перша полягала у можливості набрати кілька зайвих кілограмів на монастирських харчах. Слід віддати належне місцевим куховарам, які змогли смачно й оперативно нагодувати увесь голодний люд, та ще й чаєм напоїти! Чаєві ж монастирському окрема хвала – дуже сподобався він паломникам.
    Приключка друга була пов’язана із вмінням раціонально розподілити свій час. Вечірнє Богослужіння розпочиналося о 16:00, відтак в арсеналі паломника було кілька годин, щоб відвідати усі місцеві храми і святині (в тому числі святе джерело та печеру, де молився преподобний Кукша), а при бажанні і повноводний Дністер. Вміло розставивши акценти, православний християнин відпочив душею і тілом, а о четвертій по обіді молився на службі Божій.
    Приключка третя, на жаль, виявилася суттєвішою. Носики, які уникли палючого сонечка під час хресного ходу, постраждали від його проміння під час святкової Літургії. Отож додому всі повернулися засмаглими.
    Та, зрештою, ані випробування, ані приключки не зашкодили православному християнину отримати духовну користь від перебування на землі, освяченій молитвами подвижників, насельників монастиря. Святкову Літургію проводили три архієреї: владика Онуфрій, митрополит Чернівецький і Буковинський, владика Сергій, архієпископ Тернопільський і Кременецький та владика Пантелеймон, єпископ Івано-Франківський і Коломийський.

натхненна провідь владики Сергія

В день престольного свята служилися дві Божественні Літургії: рання – з шостої ранку в нижньому храмі і пізня – з дев’ятої ранку архієрейським чином. Окрім того, о восьмій ранку біля каплички відслужили водосвятний молебень.
Свято Різдва Іоанна Предтечі, проведене в Хрещатицькому монастирі на схилі Дністра, надовго запам’ятається вірянам чудовою погодою, місцевими святинями, натхненною проповіддю владики Сергія та радістю від щирого молитовного спілкування.

Програма перебування Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила в Україні

Святійший Патріарх Кирил з духовніком Свято-Троїцької Сергієвої Лаври архімандритом Кирилом (Павловим)

    Візит Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила відбудеться з 27 липня по 5 серпня 2009 року. Крім Києва Святійший Патріарх відвідає Крим, а також схід і захід України. Він звершить урочисті богослужіння в усіх трьох Лаврах України (Києво-Печерській, Святогірській і Почаївській), а також в Херсонесі на місці хрещення святого князя Володимира.
    Розпочнеться візит 27 липня о 10:00 молебнем на Володимирській гірці. Того ж дня о 17:00 Патріарх звершить Всенощну в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, а в день церковного вшанування святого рівноапостольного князя Володимира, 28 липня, о 9:00 – Божественну літургію на площі перед Успенським собором Лаври. Нагадаємо, що минулого року цей день був визнаний державним святом – днем Хрещення Київської Русі.
    Символічно, що в Свято-Успенській Святогірській Лаврі Святіший Патріарх служитиме в день вшанування місцевої святині – Святогірської ікони Божої Матері – 30 липня, а в Свято-Успенській Почаївській Лаврі – в день 450-річчя принесення в Україну чудотворної Почаївської ікони Пресвятої Богородиці – 5 серпня. Богослужіння в Херсонесі відбудеться 2 серпня, в день пророка Божого Іллі.
    В Києві Патріарх Кирил відвідає Флорівський і Покровський жіночі монастирі та місце будівництва Кафедрального собору УПЦ.
    На Донбасі – новозведений Спасо-Преображенський кафедральний собор Донецька і Свято-Василівський чоловічий монастир в с.Микільське Донецької області.
    В Криму – Свято-Троїцький жіночий монастир у Сімферополі, де вклониться мощам святителя Луки, лікаря безвідплатного; будівництво Олександро-Невського кафедрального собору Сімферополя, де освятить накупольні хрести.
На заході України Патріарха прийматиме гостинна Рівненщина та Волинь. Тут Святійший Кирил відвідає Свято-Троїцький Корецький жіночий монастир, потім Свято-Миколаївський Городоцький жіночий монастир, Свято-Успенський Святогірський Зимненський жіночий монастир, Рівне, Луцьк та Володимир-Волинський.

(27 липня по 5 серпня 2009)

Кафедральний Собор, 04.07.2009

Тато, який повірив у Бога й навчив не боятися, а вірити в Господа своїх синів - нині має помічників, щоб прикріпити громовідвід на кафедральному соборі.

Молодіжний літній табір (Закарпаття)

Православний молодіжний літній табір відбудеться з 10 по 14 серпня 2009 року, в мальовничому гірському куточку Закарпаття, с.Кічірне, Воловецького р-ну, біля гори Пікуй з одного боку і Ужоцьким перевалом з іншого. Протягом 5-днів учасники табору побувають у найзахіднішій, найпівденнішій та найсхіднішій частинах Закарпаття, на місці географічного центру Європи та піднімуться на гору Говерлу. Організатор заходу - Ужгородське молодіжне братство імені преподобного Алексія Карпаторуського по благословінню преосвященнішого Феодора, єпископа Мукачівського і Ужгородського.
До участі запрошуються юнаки та дівчата православного віросповідання як з України, так і з інших країн, віком від 15 до 35 років. Учасники розміщуватимуться в кімнатах корпусу на території місцевого монастиря. Вартість - 300 грн.
тел.: 8-050-839-92-27

молодіжне братство запрошує на щотижневі зустрічі

Ольга Худик: Чому я відвідую православне братство? Цікаве питання, я думаю, що кожен хто його відвідує хоч раз задавав це питання собі. Для мене православне братство - це можливість глибшого пізнання православної віри, вивчення Святого Євангелія, знайомства та спілкування з православними. Це можливість допомагати людям, які цього потребують, адже так приємно натомість отримати просто посмішку. Наступні наші зустрічі:

20 липня та 27 липня о 19.00 у нижній церкві Свято-Николаївського храму (Руська, 35)