Янголи милосердя

Милості бажаю, а не жертви… (Матфей, 9:13)

    Виконуючи спасительну місію, Церква робить це не тільки через богослужіння і проповідь Євангелія, але й через діла милосердя. Таке служіння є невід’ємною частиною служіння Церкви Христової. Воно здійснюється як у формі традиційної доброчинності, так і систематичної соціальної роботи. Від самих початків християнізації Київської Русі милосердя вважалося чи не головною чеснотою християнина. Усвідомленням необхідності чинити добро не з примусу і не з надії на потойбічну винагороду, а з релігійно-етичного обов’язку, тому, що інакше і не може бути, був просякнутий увесь український соціум упродовж багатьох століть. Церковне милосердя в Україні не захлинулось й демонструє високі взірці жертовності дотепер. Київське християнство ще від Володимирової доби започатковує нам напрочуд самобутню етику милосердя. Особа, що творить милостиню, має не пишатися власним вчинком, а наслідуючи Христа, принизитися аж до останнього члена суспільства. Це етика, достатньо відмінна від візантійської, де милосердя дарувалося згори і було виразно зверхнім. Давньоруська традиція виявилася досить міцною, принаймні її елементи зберігалися навіть після того, як Радянська влада офіційно оголосила церковну доброчинність злочином і заборонила її сталінським законодавством 1929 року.

    Милосердя – прояв любові. Воно виникає й існує лише з любові до ближнього, і як любов вимагає самопожертви. Вчора , сьогодні і завжди є люди, які творять милосердя своїм життям. Люди, які приносять себе в жертву заради того, що бодай комусь в цьому житті стало легше…

    Церковна доброчинність в сучасній Україні стає дедалі більш масштабною й організованою. У країні зареєстровано нині статути понад двохсот релігійних місій різних церков, чия діяльність скерована насамперед на нужденних, потребуючих, хворих. Церкви мають власні притулки, заклади з реабілітації нарко- і алкоголезалежних; релігійні громади опікуються психлікарнями, сиротинцями, щоденно роздають десятки тисяч гарячих обідів і роблять багато того, що не вимірюється цифрами і не додається до порівняння. Як, скажімо, порівняти, працю великого місійного товариства, яке нещодавно завезло в Україну кільканадцять тон медичних препаратів та інвалідних візків і, з іншого боку, служіння однієї-єдиної черниці, яка опікується безнадійно хворими і прагне зробити гідними людини останні дні тих, від кого вже всі відмовилися? До того ж, багато хто з християн вважає, що милосердя – річ навдивовижу містична попри конкретність реальних справ і завше згадують Ісусове: “А коли твориш милостиню, не сурми перед собою!”

На даний момент соціальна діяльність Української Православної Церкви набуває більш організованого та систематичного характеру і здійснюється під керівництвом Синодального відділу по благочинності і соціальному служінню при Священному Синоді УПЦ. Діяльність Відділу у 2008 році здійснювалася в таких основних напрямках:

- Навчання священнослужителів і мирян церковній соціальній роботі.

- Налагодження контактів серед державних, суспільних, благочинних і церковних організацій в сфері соціальної діяльності.

- Залучення спонсорської підтримки для продовження роботи існуючих проектів і програм, розвитку нових.

- Вирішення невідкладних соціальних проблем, пов’язаних з природними катаклізмами, допомога постраждалому населенню.

    Нині надзвичайно актуальним є питання про відношення до безнадійно хворих. Якщо на Заході триває дискусія навколо евтаназії (зумисне припинення життя смертельно хворих з метою уникнення фізичних страждань), то Церква Христова пропагує паліативну допомогу (догляд та духовна підтримка таким людям). Протягом останніх років Синодальний відділ приділяє особливу увагу саме цій проблемі, піднімаючи її як в державних та наукових інституціях, так і в релігійних та суспільних організаціях.
    Загалом же за минулий рік на діяльність Синодального відділу по благочинності і соціальному служінню було залучено понад 1,5 млн. гривень, профінансовано 24 проекти соціально-благочинної діяльності в різних регіонах України. Проведена робота з Волонтер-ським складом Відділу та ін.
    Централізована церковна доброчинність межує з доброчинністю в межах єпархій та кожного окремого приходу. Найчастіше практика приходської милостині здійснюється у формі періодичних візитів до в’язниць, лікарень, дитбудинків та пансіонатів з продовольчими пожертвами від парафіян.
    Метою Церкви є спасіння людей. Тому вона сподівається, що сучасна благочинність приведе людей до пізнання істини, допоможе утвердити в них Богом дані етичні норми, посприяє добробуту, миру і злагоді, і таким чином Церква зможе здійснити свою спасительну місію.

врач та сестри милосерддя у кабінеті дитячої консультації райради Володарського району. Петроград, 1923 рік

    ЯНГОЛИ МИЛОСЕРДЯ
    Виникнення служіння сестер милосердя пов’язане з ім’ям французького священика Вікентія Поля, який у 1617 році заснував першу жіночу общину милосердя. Завдання сестринства полягало не тільки в наданні матеріальної та фізичної допомоги, але й духовної. “Служителі бідних” прагнули на- вчити хворих праведно жити й гідно вмирати, тому вони поєднували свої відвідини з християнськими бесідами та повчаннями. Починаючи з XIX століття общини сестер милосердя почали примножуватися у Європі та в інших куточках планети. Зокрема у Західній Європі на середину століття їх було вже 56.
    У Росії ідея забезпечення систематичного догляду за хворими спеціально навченим персоналом уперше була реалізована за участі імператриці Марії Феодорівни у 1813 році. Створена нею доброчинна організація включала виховні будинки, жіночі притулки та госпіталі. А вже у квітні 1844 року у Санкт-Петербурзі при храмі Святої Трійці була заснована перша в Росії православна община сестер милосердя. Вона створювалася за ініціативи та коштом великої княгині Олександри Миколаївни і принцеси Терези Ольденбурзької. Община складалася з відділення сестер милосердя, жіночої лікарні, богадільні для невиліковних хворих, школи, пансіонату та дитячого притулку. До числа сестер милосердя приймалися вдови й незаміжні жінки у віці від 20 до 40 років.
    Велику повагу сестри в білому одязі з червоним хрестом здобули під час воєн та епідемій. Вони безстрашно ставали на боротьбу зі смертельними хворобами, полегшуючи страждання хворих, під шквалом вогню та куль виносили поранених із найпекельніших ділянок бою. Ніби світлі янголи, вони намагалися бути скрізь, де був біль і страждання. Саме допомога пораненим силами сестер милосердя стала передумовою створення у 1864 році Міжнародної Спілки Червоного Хреста.

Особливо відомою на початку XX століття була Марфо-Маріїнська обитель сестер милосердя, заснована у Москві преподобномученицею Єлизаветою Феодорівною. Велика княгиня, яка залишила кремлівський палац заради хворих і злиденних, прагнула зробити обитель справжнім домом євангельського Лазаря, в якому мирно живуть дві сестри: Марфа і Марія - Допомога і Молитва. Життя общини було організоване на зразок чернечої обителі, а сестри посвячені у звання хрестових сестер любові та милосердя. Як головний засіб від хвороб, окрім власне медичного лікування, в обителі завжди пропонували сповідь та причастя. Допомога хворому - служіння Христу.
Бурхливий розвиток церковного життя у нашій країні наприкінці минулого століття спричинив відродження цієї вкрай важливої форми соціального служіння. При лікарняних храмах створюються сестринства милосердя, завдання яких - полегшити страждання хворих і сприяти їхньому духовному зціленню (відомим є Київське сестринство св. кн. Іуліанії Ольшанської ). І нині вже нікого не здивує православний храм при лікарні та дбайливі жінки у білому вбранні з червоним хрестом, які не залишать без допомоги і доброго слова жодного недужого.

Успіння Пречистої Богородиці

    За два тижні ми святкуватємо Успіння Пресвятої Богородиці. Успіння – тому, що Вона ніби заснула, не померла. Слово “померла” не може бути застосовне до Тієї, Яка була Матір’ю Джерела життя, Матір’ю Сина Божого.
    Не можна застосувати тут і слово “кончина” в сенсі кінця, кончини земного життя, тому що “в Рождестве девство сохранила еси, во Успении мира не оставила еси, Богородице”. Вона – світ не залишила, а якщо не залишила, значить Її життя на землі не закінчилося. Це незбагненно, але це так.
    Те, що сказав Її Передвічний Син, виконалося в Ній до кінця: Кто верует в Меня, не узрит смерти вовек.
    Коли блаженний Андрій, Христа ради юродивий, був у райських обителях, то він бачив там багато святих, бачив ангельські чини, але не бачив Матір Божу. “А де ж, – запитав він, – Мати Божа?” “А Її, – говорять, – тут немає. Вона на землі”.
    І дійсно, Вона по землі ходить. На Почаєвськой горі навіть є слід Її ніжки, звідки витікає джерело чудотворне Почаївське. МатиБожа “світу не залишила”.
    Тому слово «Успіння» у всій своїй повноті свідчить про те, що сталося. Мати Божа ніби спочила – і незабаром прокинулася. Заснула в тому тілі, в якому Вона жила на землі, а прокинулася вже преображеному тілі, у воскреслому.
     Таким є особливе благовоління Бога до Матері Божої. І це перш за все за Її велике і незбагненне смиріння: Яко призре на смирение Рабы Своея, се бо отныне ублажат Мя вси роды. І в той момент, коли Вона це говорила, Її вже ублажав рід людський в особі праведної Єлизавети: Откуду мне сие, да прииде Мати Господа моего ко мне. Се бо яко бысть глас целования Твоего во ушию моею, взыграся младенец радощами во чреве моем.
    Іоан Хреститель прославляє Її пришестя радістю, а праведна Єлизавета вже ублажала Її пришестя. І пізніше вже жона деяка говорить: Блаженно чрево, носившее Тебя, и сосцы, Тебя питавшие.
    А після Воскресіння Христового вже весь світ прославляв Мати Божу.
    Наша православна віра особливо прославляє Мати Божу. І всяке відхилення від дійсної віри, православної віри, полягає перш за все у віддаленні від шанування Матері Божої і Чесного Хреста Господнього.
    Піст перед святом Успіння встановлений святими отцями за подібністю до Великого посту – по строгості він такий же, тому що Великий піст передує хресним стражданням, жертві і воскресінню Христа Бога нашого, а піст Успенський передує Успінню і воскресінню Матері Божої.


Свято-Успенська Києво- Печерська Лавра, 1051р.	Свято-Успенська Почаївська Лавра, 1240р.	Свято-Успенська Святогорська Лавра, 1526р.

    Піст Успенський починається з винесення хреста, а закінчується чином погребіння, який ніби знаменує собою Велику П’ятницю Великого посту, за якою слідує Воскресіння.
    Відчуття міри, відчуття повноти в шануванні Матері Божої присутнє лише в православній вірі, де Вона займає перше, найвище місце після Ісуса Христа, Сина Божого. Вона вище всієї тварі, всього творіння.
    Заступництво Матері Божої за людей має в своїй основі незбагненну Божественну любов. В Матері Божої є та повнота любові, яка може бути лише у людини.
    землі, мають найменуванням саме вираження цієї любові: “Призри на смирення”, “Всіх скорботних Радість”, “Несподівана Радість”, “Споручниця грішних”, “Пом’якшення злих сердець”, “Спасительниця Потопаючих”, “Відрада”.
    І свято Її Успіння несе в собі якийсь особливий дух осяйної тиші, любові, печалі. Светилен цього свята – спів, який співається в кінці канону, – своїм наспівом, своїм вмістом вінчає весь канон, виражає особливу тишу, особливий спокій. Той спокій, про який Господь Ісус Христос сказав: Научитесь от Мене, яко кроток есмь и смирен сердцем, и обрящете покой душам вашим.

Патріарх Румунської Православної Церкви Даниїл (Patriarhul Daniel)

Неділя румунських мігрантіві

16 серпня Румунська Православна Церква вперше відзначить «Неділю румунських мігрантів». Рішення про святкування «Неділі румунських мігрантів» було прийняте на засіданні Священного Синоду Румунської Православної Церкви 25-26 лютого 2009 року. Свято відзначатиметься в першу неділю після початку Успенського Посту (16 серпня).
У своєму посланні Патріарх Даниїл закликав усе духівництво Румунської Церкви молитися цього дня за співвітчизників, які проживають за кордоном.

Архієпископ Бориспільський Антоній

Конкурс у семінарію побив усі рекорди

    Зростає число бажаючих стати православними священиками. У Київській духовній академії і семінарії вже багато років не спостерігали такого напливу абітурієнтів, як цього.
    Нинішнього літа конкурс в семінарію побив усі попередні рекорди - чотири людини на місце.     “Після перебудови була подібна ситуація. Тоді теж багато хто хотів стати священиком і служити в храмах, які відкривалися після періоду атеїзму в Радянському Союзі”, - розповів ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній.
    Цього року в Київську духовну академію і семінарію набрали дві групи по 30 чоловік в кожній, а заявок від абітурієнтів було 240. Це, як відзначають фахівці, значно більше, ніж подали в духовні семінарії Москви і Петербургу.
    Владика Антоній звернув увагу на те, що 45% з тих, хто подав заявки на вступ у семінарію, - це випускники світських вузів. Серед претендентів на місце в семінарії є і випускники загальноосвітніх шкіл. При чому більшість з них отримали золоті медалі.
    Крім того, до Києва приїхали вступати і громадяни з інших держав - Росії, Молдавії, Сербії, Румунії. Таку зацікавленість з боку іноземців у семінарії пояснюють тим, що учбовий заклад розташовується на території Києво-Печерської лаври - колиски християнства на Русі.
    “Сильний авторитет у нашого учбового закладу, і, що важливо, у нас хороші побутові умови для семінаристів”, - відзначив ректор.
    Всього на території України діють сім семінарій: Київська, Одеська, Почаївська, Луцька, Полтавська, Харківська і Таврійська.

Виставка-ярмарок «Медовий Спас»

    З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира з 14 по 23 серпня на території Дальніх печер Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври відбуватиметься щорічна православна Всеукраїнська виставка-ярмарок «Медовий Спас».
    У заході, що став уже традиційним, візьмуть участь представники монастирів з України, Росії та інших країн СНД. Провідні бджолярі з різних регіонів України представлять на виставці мед і продукти бджільництва. Також буде представлено іконопис, духовно-моральну літературу православних видавництв, аудіо-, відеопродукцію церковно-історичного та богословського спрямування, церковне начиння.
    Виставка-ярмарок триватиме з 14 по 23 серпня з 09:00 до 19:00.

Блаженні милостиві…

Вчора, сьогодні і завжди є люди, які творять милосердя своїм життям

Блаженний Філарет

    Філарет Милостивий
    Блаженний Філарет жив у Пафлагонії, в містечку Амніє. Він був багатим і знатним вельможею, але багатство його не тішило. Знаючи як багато людей страждає від бідності, він згадував слова Спасителя про страшний суд і «малих цих» (Мф. 25, 40), слова апостола про те, що помираючи, людина нічого не забирає з собою (1 Тим. 6, 7), рядки царя Давида про нагороду праведника (Пс. 36, 25). І Філарет прославився любов’ю до злиденних.
    Одного разу на Пафлагонію напали араби, спустошили країну та пограбували святого. У нього залишились два воли, корова, кілька вуликів і будинок. Але і це, останнє, він поступово роздав бідним. Терпляче переносив він докори дружини і глузування дітей. «Я маю в таємному сховку таке багатство і такі скарби, - відповідав він рідним, - яких вистачить вам, навіть якщо ви і сто років житимите без праці, ні про що не турбуючись».

Пафлагонія, карта XV століття (Чорноморський берег Туреччини)

    І Господь воздав Філарету за його милосердя: коли він віддав останню міру пшениці, його старий друг прислав йому 40 мір, а після того, як віддав бідному свою одежину, до нього повернулося багатство. Але він і надалі щедро роздавав милостиню. У нього в дома стояли три ящики – з золотом, сріблом та міддю. З першого отримували подаяння зовсім бідні, з другого – ті, хто зазнав утрати, а з третього – лицеміри, які прийшли виманювати гроші. Таким чином, Філарет Милостивий подавав усім, хто в нього просив.

    Іоанн Кронштадський
    Святий праведний Іоанн Кронштадтський народився 19 жовтня 1829 року в с. Сура Архангельської губернії в бідній сім’ї. Дід та інші пращури в родині його батька були священиками протягом 350 років. Іоанн обрав їхній шлях.

Святий праведний Іоанн

Після рукоположення його, молодого ієрея, призначили ключником Андріївського собору в м. Кронштадт. В той час це місто було місцем заслання убивць, злодіїв та шахраїв. Саме на них звернув свою діяльність святий Іоанн. Він щодня приходив у їхні підвали і землянки, розмовляв з людьми, надаючи їм таким чином духовну і моральну підтримку; він доглядав за хворими і нужденними, радів і плакав разом з ними. Він сам приносив продукти, ліки, ходив за лікарем; віддавав біднякам усі свої гроші, одяг, взуття. Священик покидав притони з надією, що Господь надасть можливість і надалі творити милостиню. Жителі Кронштадту бачили, як він повертався додому босоніж, без ряси, і приносили його матушці взуття, говорячи: «Твій віддав своє комусь, прийде босим».

Морський Николаївський собор, м. Кронштадт

Роздаючи бідним усі свої кошти, отець Іоанн скоро зрозумів, що такої благочинності недостатньо для всіх нужденних. Тому він закликав усіх жителів Кронштадта допомогти безпритульним біднякам. Люди відгукнулись, і стараннями батюшки в місті було влаштовано Дім працелюбства, а при ньому майстерні, школу, дитячий будинок, притулок, їдальню, бібліотеку, безкоштовну здравницю, будинок для ночівлі та прийому подорожуючих.
Св. Іоанн залучав мільйони рублів щорічно на справи милосердя. Він казав: «У мене своїх грошей немає. Мені жертвують, і я жертвую».

Нетлінний скарб

    «Збирайте собі скарби на небесах,…бо де буде скарб твій– там буде й серце твоє». Так навчає Христос Спаситель. Однією з перлин небесної скарбниці є милосердя. Святі отці говорять: «Властивістю милостині є серце, що згорає любов’ю за всяке творіння Боже»! Милосердне серце, що стає плодом любові та жертовності дарується людині Богом. Це саме та милотиня, яка твориться справжньою любов’ю. Не тільки подаяння, але співпереживання з іншим: болі, смутку, втрати, радості...
    Дві християнські чесноти – любов та милосердя – поєднав Господь нерозривним союзом. Апостол Іоанн Богослов говорить: «Хто не любить брата свого, якого бачить – як може любити Бога, якого не бачить?» Але що ж воно таке «любов»? «Немає більшої любові – як хто душу свою покладе за друзів своїх»,– каже Господь. Відкриваючи цим таємницю, що справжня любов як стан душі, як стан нашого єства – неможлива без жертви.
    Одного разу прп. Сисой Великий молився за людину, яка відступила від Христа. І от Господь з’явився святому й сказав: «Не молись за нього, бо він відступив від Мене». Але Сисой з великої любові свого серця продовжував здійснювати молитви про помилування грішника. Господь вдруге з’являється йому та забороняє. Але й це не зменшило любові святого і він продовжував молитися. Тоді Сисой сподобився третього видіння і почув: «Сисою, любов’ю своєю ти уподобився Мені»…
    Свята Церква вчить, що спасіння є плід нашого боговподібнення. Але жодна чеснота не може зрівнятися з любов’ю. Тільки в любові ми можемо з’єднатися з Творцем. Божественна любов зробила серце ап. Павла спроможним прийняти всіх: «…Ви всі в серці моєму». А що це таке відчувати, що ти в чиємусь серці? Мабуть кожен відчував тут трепетну турботу батьків про себе. Це завжди жертва собою заради іншого. «Бо так возлюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб всякий віруючий в Нього не помер, але мав життя вічне». Святі отці відкривають нам таємницю Божого Промислу. Вони говорять, що Благий Бог сотворив усе по любові Сво- їй. Щоб всяке творіння Його ввійшло у вічне блаженство – любов.
    Прп. Максим Сповідник говорить наступне: «Намагайся, наскільки можливо, полюбити кожного. Але якщо це неможливо, то намагайся хоча б не ненавидіти нікого». Якщо наше серце ще не може відповісти турботою про спасіння ближніх, що звертаються до нас, допоможімо хоча б молитвою за них. Починаючи з себе ми задумаємось: а в чому буде моя жертва знедоленій бабусі на вулиці, діткам сиротам,… зрештою кожному з тих, кого ми бачимо щодня? Можливо моя співучасть у чиємусь житті полягає саме у хвилинці вільного часу для втішання бабусі, що просить милостиню, тих 2 години гри в м’яч з дітками з якими більше нікому з ким побавитись, наша допомога батькам вдома… Запитань може виникати безліч.
    Але відповідь дає нам Господь: «Люби ближнього свого як самого себе». Піклуватись про ближнього з любов’ю та милосердям – ось та чистота серця, що дозволяє Богу ввійти в нього. Господь говорить: «Ось Я стою і стукаю, хто відчинить мені, до того зайду і буду вечеряти з ним». Це той ближній, який страждає поруч з нами. Комусь ніде заночувати, а комусь немає що їсти. Бог дав людині великий дар – волю. Тільки від неї залежить, чи відчинить вона своє серце Господу, рідним, знедоленим. Нетлінний скарб милосердя дозволяє кожному з нас відкривати серце наповнене любов’ю до людини, що потребує допомоги.
    …вибір завжди за нами!

Запитання до владики Мелетія.

    Відомо, що в продажу з’являються православні книги сумнівного змісту. Як убезпечити себе? На що слід звертати увагу, щоб не придбати подібну літературу?
    Це велика біда і одним із зовнішніх показників неблагонадійності книги є відсутність благословення священноначальства. Хоча сьогодні, зрозуміло, що недобропорядні видавці можуть писати благословення як завгодно і де завгодно, я зустрічав на неправославних книгах благословення архієреїв.
    Перед тим як купувати книгу в церковній лавці в братіі для читання саме як духовну книгу, як керівництво для духовного життя, потрібно подивитися, чи є там благословення і чиє то благословення. Це по-перше. А по-друге, і більш відповідально для кожної людини, ось як ми завжди робимо – просто переглядаємо книжку, і якщо людина робить це добросовісно, то вона обов’язково помітить щось таке, що її смутить.
    У нас, на жаль, немає закону про цензуру і це питання стоїть в порядку денному, однак уже досить довго стоїть. Моє особисте переконання, що церковна цензура повинна працювати, в цьому немає нічого образливого, неприємного. Тобто повинні бути поставлені якісь межі: що можна і що не можна.
    Працівники наших книгарень не мають богословської освіти і часто купуються низькою ціною, красивою обгорткою, блискучою упаковкою і в результаті справа, яка повинна бути доброю, виходить шкідливою.

Хресний хід до Почаївської лаври

    19 серпня
    з Кам’янець-Подільського храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Довжок розпочнеться традиційний хресний хід до Почаївської Свято-Успенської Лаври.
    Після святкової Літургії відслужиться молебень на благословення хресного ходу, і пообіді прочани вирушать у дорогу.
    Паломництво триватиме 7 днів завершиться 25 серпня в Почаєві.

    Зранку приїзджаєте на літургію в один з храмів м. Каменець-Подільський, потім разом, після служби з усіма паломниками вирушаєте в село Довжок.

    Архівні матеріали свідчать, що уже в 1893 році, в рік заснування Подільської єпархії, була традиція паломникам вирушати цього дня на свято Успіння Божої Матері в Почаївську Лавру. Особливо ця традиція укорінилась після чудесного зцілення сліпої дівчинки у 1905 р., яка разом з бабусею пройшла з хресним ходом і після поклоніння чудотворній Почаївській іконі Божої Матері прозріла.

ПРИВІТАННЯ

Православне Братство ім. Александра Невського вітає Крістіну та Октавіана:
Ми стали свідками чуда – чуда любові, що єднає сер- ця нерозлучно; любові, коли забуваєш себе; любові, коли зважуєшся жити і служити для спасіння іншого. Нехай та благодать Божа, яка поєднала вас в таїнстві вінчання – завжди укріпляє і буде духовним стержнем вашої сім’ї.