ДІТИ НАШЕ МАЙБУТНЄ

«Пустите детей приходить ко Мне и не препятствуйте им …» (Мк 10, 14)

Діти – наше майбутнє. Церква завжди опікувалася духовним вихованням молодого покоління. І сьогодні вона не полишає цієї духовної справи. Яскравою зіркою серед духовних організацій Буковини є дитяча Недільна художня школа при Свято-Николаївському соборі у м.Чернівці. Вона функціонує ось уже 15 років. Ідея створення даного виховного закладу належить настоятелю цього собору протоієрею Димитрію Латковському. На неї охоче відгукнулася заслужений діяч мистецтв України Алла Борисівна Дутковська. Вона тривалий час виконувала обов’язки завідуючої школи, вкладаючи у неї всю свою душу. У цій важливій і нелегкій справі її підтримали досвідчені викладачі: Тимчук Ангеліна Миколаївна, Олейник Олександр Степанович, Остапенко Людмила Миколаївна, Гречко Неля Семенівна, Борисикевич Людмила Євгеніївна, Онаприєнко Павло Володимирович. На початковому етапі своєї роботи школа функціонувала при Свято-Феодосіївському храмі.
Діточки слухали уроки Закону Божого і малювали на духовні теми. Крім цього малюки відвідували святі місця з о.Димитрієм. Духовну гармонію порушила сумна звістка. 19 червня 2004 року Господь призвав до своїх небесних обителей дорогу і близьку людину для учнів і вчителів Недільної школи, Аллу Борисівну. Це було для всіх великим потрясінням. Але завдяки згуртованості педагогічного колективу Недільна школа продовжила свою діяльність під керівництвом Наталії Станіславівни Волошиної.


Ось так навчаються діти	робота учня Недільної школи

    Нині з Божою допомогою школа отримала нове приміщення, яке сприяло розвитку її діяльності. Вона приймає дітей з 5 до 14 років. Існує три навчальні грипи – молодша, середня і старша. Окрім Закону Божого та образотворчого мистецтва дітям розповідають житія святих, а ще планується проведення уроків вишивки бісером. Також систематично організовуються виставки учнівських робіт до Різдва Христового та Пасхи. Діти з нетерпінням чекають цих свят.
    Заняття у Недільній школі проводяться у вихідні дні: в суботу з 13:30 до 16:30, в неділю з 10:00 до 13:00. Відвідування занять добровільне та безкоштовне.

«Блажении нищии духом, яко тех есть Царство Небесное...» (Мф. 5, 3)

    У школі донині існує традиція відвідувати святі місця і їздити у повчальні поїздки з о.Димитрієм. 12 вересня 2009 року відбулася чергова така поїздка. Діти разом зі своїми вчителями і батьками познайомились із виробництвом вапна у селі Рухотин, що на Хотинщини.
    Його жителі не мають жодних засобів для забезпечення свого життя, окрім видобування вапняку і випалювання з нього вапна – звичайно будівельно-оздоблювального матеріалу, який використовують для фарбування стін. Ми побачили надзвичайно важку працю цих трудівників, переважна більшість з яких – жінки. У кожної сім’ї є своєрідна «печера», де селяни добувають породу за допомогою ломів та інших ручних інструментів. Потім брили породи вивозяться візком на поле, де їх завантажують у вантажівку і везуть у двір. У дворах люди майструють печі для випалювання вапна, у яких воно перегорає дві доби під пильним наглядом. Це надзвичайно важка праця, особливо враховуючи те, що печі топлять дровами, яких потрібно чимало. До цього слід додати, що в цьому селі немає води (її джерела знаходяться дуже глибоко).
    Крім цього, деякі сім’ї займаються сушінням чорносливу та інших сухофруктів, що теж є не менш трудомістким процесом. Особисто я була вражена наполегливістю, сумлінністю, смиренням і упованням на Промисел Божий цих людей. Я вважаю, що це велике і достойне поваги випробування, яке для секулярної цивілізації є просто неможливим…
    Посеред вас Ангели ходять
    15 серпня 2009 року Аллі Борисівні Дутковській мало виповнитись 60 років. Про неї справедливо і визнано говорять, як про митця-новатора, з великої літери. І справді, саме вона – художник-модельєр Алла Дутковська – започаткувала в Україні виготовлення сценічного естрадного костюма, стилізованого на народній основі. В історії сучасної національної естради її ім’я стоїть поруч з іменами Володимира Івасюка та Софії Ротару, Левка Дутковського та ансамблю «Смерічка», Василя Зінкевича та Назарія Яремчука. Для них руками майстрині були розроблені костюми, які вигідно вирізняли буковинців серед усіх інших. Рідне завжди вловлювалося не лише у прекрасних піснях співаків, а й у витончених самобутніх роботах художниці.
nbsp;   Алла Борисівна викладала також у Чернівецькій художній школі. Її учні ставали лауреатами міжнародних виставок та конкурсів у США, Японії, Ізраїлі, Індії, Польщі… Вихованки Дутковської настільки захоплювалися вродженим даром своєї учительки, що неодмінно мріяли стати модельєрами. У житті ж Алла Борисівна завжди залишалася надзвичайно скромною. Коли її хвалили (а було за що), постійно соромилася. Вважала, що ще зарано… Василь Зінкевич не раз згадував, що в моменти суперечок у «Смеречці», коли заходила Алла, всі одразу затихали. Від неї просто випромінювалося добро.

Левко та Алла Дутковські

Алла Дутковська – людина високої моралі, вона завжди прагнула до християнських чеснот через Таїнства Матері Церкви, в яких вона черпала благодатні сили. Сповідь, Причастя Христових Таїн завжди вважала за запоруку вічного життя во Христі. Паралельно із моделюванням одягу та викладанням у Художній школі, Алла Борисівна більше 10 років невпинно трудилася в Недільній дитячій школі при Свято-Николаївському соборі. Вкладаючи усі сили у виховання дітей, трудилася в редакційному колективі журналу «Свет Рождества», вела рубрику «Юный художник». За труди во славу Святої Православної Церкви владика Онуфрій, митрополит Чернівецький та Буковинський нагородив її почесною грамотою.

вапнякова печера

Дні за днями пролітають повз нас, залишаючи в пам’яті тільки найдорогоцінніше… Серце зберігає спогади про людей, які, немов веселка після заливного дощу, внесли у душу чудо. Саме такою людиною і була Алла Борисівна. Вічна їй пам’ять.

Чудотворна Боянська ікона Божої Матері

Священницы же и людие, видяще в церкви плачущую Твою икону, со страхом и любовию воззваша Богу: Аллилуиа З акафісту Боянській іконі Божої Матері

    В день пам’яті святителя Николая, 18 грудня 1993 року ця ікона почала сльозоточити. За словами протоієрея Михайла Жара, який спостерігав це диво, спочатку «глаза Божией Матери были наполнены слезами и очень блестели». До закінчення служби сльози, що наповнили очі Богоматері, досягли нижнього краю ікони.
    Інколи ікона плаче дуже рясно й декілька днів підряд. У таких випадках віруючі збирають сльози не тільки на вату, а навіть у невеликі пляшечки.
    Багато людей отримали перед образом зцілення від духовних та тілесних недуг. Перші випадки зафіксовані наприкінці 1993 року – зцілення отрока Георгія з Хмельницької області і православного священика з Польщі. Відомо багато випадків, коли люди щасливими повертаються додому після зцілення від своїх хвороб і недуг. Хлопчик із вродженим паралічем, на очах у всіх людей, почав ходити, а інший, чотирирічний хлопчик з діагнозом пухлина головного мозку назавжди позбувся цієї страшної недуги. Лікарі-онкологи констатували – «чудо спасло дитину».

Боянський жіночий монастир

    Безліч чудес, що походять від Боянської ікони, у тому числі зцілення від раку, були детально вивчені і представлені до Синодальної комісії. 4 жовтня 1994 року на засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням митрополита Київського і всієї України Володимира ікона була визнана чудотворною. Вона отримала назву Боянської за місцем, де явила свої чудеса. Святкування на її честь встановлене 25 вересня.
    Відтоді до ікони здійснюються численні паломництва, і сам образ відвідав багато регіонів України. 1995 р. при храмі засновано монастир. Спочатку він існував як сестринство при Боянській іконі Божої Матері та скит під духовною опікою Банченської обителі. 28 грудня 1999 р. Священний Синод затвердив за сестринством офіційний статус монастиря. За станом на 2003 р. обитель, крім храма Різдва Пресвятої Богородиці 1898 р. і колишнього парафіяльного будинку, спорудженого на початку ХХ ст. і використовуваного у якості житлового корпусу, мала 3-поверховий житловий корпус із домовим храмом Боянської ікони Божої Матері (1998), дзвіницю, каплицю (2000).
    Святий образ часто відвідує різні регіони України. Монастир веде книгу записів чудесних зцілень, які здійснилися по молитвах перед святинею. Багато записів пов’язано із зціленнями від онкологічних та інших невиліковних захворювань.

вітар з Боянською іконою Божої матері (зліва перша ікона)

    Боянський жіночий монастир Боянської ікони Божої Матері
    Знаходиться монастир на відстані 15 км від Чернівців, понад 10 км від районного центру – м. Новоселиця, менш як 1 км від траси в центрі села Бояни.
    Монастир заснований у 1995 році на базі приходського храму Різдва Пресвятої Богородиці села Бояни, де в 1993 році була явлена чудотворна Боянська ікона Божої Матері. Поступово навколо цієї святині Буковинської збиралося сестринство. Спочатку обитель існувала як скит під духовною опікою Свято-Вознесенського Банченського монастиря. Сестри займаються ділами милосердя (наглядають за сиротами, які живуть при Свято-Вознесенському Банченському монастирі) та рукоділлям (швейна справа та ін.)
    Рішенням Священного Синоду УПЦ від 29 грудня 1999 (Журнал № 29) був затверджений статус жіночого монастиря за сестринством імені Боянської ікони Божої Матері (монастир виник на базі приходського храму). Устав зареєстрований 25 квітня 2000 року Державним Комітетом України у справах релігій, постановою №512 (свідотство № 26).
    Головною святинею монастиря є чудотворна Боянська ікона Божої Матері, яка зберігається в головному храмі Обителі.
    Регулярно цю святиню Буковини возять для поклоніння віруючих по області та по Україні.     Богослужіння здійснюється щоденно братією Свято-Вознесенського Банченського монастиря на румунській і, частково, на церковно-слов’янській мовах.

Більш докладна інформація про монастир

графік Хресного ходу
м.Чернівці - с.Бояни

24 (четвер)        08.00 - початок хресного ходу (кільце біля с. Магала, маршруткою від автовокзалу «Кемпінг»)
                              17.00 - Вечірня у монастирі Боянської ікони Божої Матері.

25 (п’ятниція)        09.00 - Святкова Літургія у монастирі (с. Бояни)

Чудотворні ікони – знамення Божої милості, даровані людям через святі образи. Історія нашої церкви свідчить про надзвичайно велику кількість чудес, які не перестають нас дивувати і сьогодні. Одним із найвідоміших чудотворних образів України, прославлених у сучасності, є Боянська ікона Пресвятої Богородиці. Вона була написана місцевим художником для іконостасу церкви Різдва Богородиці і подарована храмові у 1991 році.

Скорботи необхідні людині

Один чернець був нетерплячим; він не міг терпіти життєвих скорбот; молився, щоб Бог укріпив його в терпінні. І Господь нарозумив його наступним чином.
Oдного разy він Прийшов в Александрію і ввійшов в одну церкву. Тут він помітив одну поважну скромно одягнену жінку, в супроводі раба. Припавши до ікони Спасителя, вона щиро молилася словами:
– Не Залишай мене, Господи, помилуй мене, Милостивий!..
Почувши цей стриманий крик і побачивши рясні сльози жінки, чернець подумав: «Напевно, вона вдова, і хтось сильно її ображає».
Після Богослужіння чернець покликав раба жінки і сказав йому:
– Передай своїй господині, що мені треба поговорити з нею.
Раб виповнив його прохання; жінка підійшла до ченця, який запитав:
– Хто тебе так ображає, що ти так гірко скаржишся Богові? Чи можливо якось допомогти твоєму горю?..
Жінка крізь сльози відповіла:
– Я живу в світі, серед людей, і ніхто до тепер мене нічим не ображав. І ось через це я і плачу, що за мої гріхи Бог залишив мене і три роки не відвідував мене жодною скорботою. В цей час ні я сама не хворіла, ні мій син, навіть із домашньої птиці ні одна не зникла. І ось, роздумуючи над цим, я і гадаю, що Бог прогнівався на мене, і благаю Його, щоб Він хоча б якоюсь скорботою відвідав мене.
Здивувався чернець боголюбивій і міцній душі тієї жінки і пішов від неї, хвалячи Бога, який подав йому таку настанову і підкріплення.

Манеж у храмі

    Православ’я відроджується, храми наповнені прихожанами, зростає кількість молодих православних сімей, у них народжуються і діти… Це чудово, однак несе з собою чимало клопотів. Малюкам важко всидіти на службі: їм хочеться бігати, гратися, спілкуватися між собою, адже вони ще не розуміють усього змісту Божественної літургії. Малеча відволікає від молитви не лише своїх батьків, але й інших прихожан та навіть священиків. Неодноразово доводилось бачити, як батюшка перериває проповідь, щоб угамувати Іванка та Петруся, які прямісінько перед Вівтарем щось між собою не поділили. Як же бути в цій ситуації? Звичайно, дітей потрібно воцерковляти змалечку, але як привчати їх до дисципліни під час служби у тому віці, коли їм ще важко це зрозуміти?
    У Москві придумали цікаве рішення цієї проблеми. Священик Олексій Уминський, ведучий програми «Православна енциклопедія» та священик Сергій, із Кемерівської єпархії, що за Уралом влаштували у храмі манеж. Вони відгородили значну частину притвору (а притвор у них великий) і призначили її саме для малюків. Наглядають за дітками 14-16-тирічні прихожанки того ж таки храму (їм саме корисно набиратися досвіду). В імпровізованих дит’яслах найменші парафіяни можуть тихенько займатися пізнанням навколишнього світу і водночас бути присутніми на службі. Коли настає пора святого Причастя, матері приходять за своїми чадами.
    Це досить цікава ідея і над нею слід було б задуматися.

ХРЕСНИЙ ХІД У ПОЧАЇВ

    Хресний хід тривалістю в 7 днів та 6 ночей – акція не для слабкодухих. Справедливості ж заради слід зазначити, що саме витривалість духу є основним критерієм для рішення відправитися в дорогу. Насправді, 70-літні бабусі іноді, здається, легше переносять дорогу, ніж їхні набагато молодші брати та сестри у Христі. Окремого слова заслуговують родини, які беруть із собою дітей, а таких чимало. Було радісно бачити 7-, 9-, 10-річних хлопчаків та дівчаток, які чимчикували зі своїми маленькими рюкзаками на плечах. Присутні були і такі паломники, які ще навіть ходити не вміють. Чесно кажучи, було трохи лячно бачити молоду маму з немовлятком на руках, яка вирушила у таку далечінь, проте, було видно, що обоє почуваються добре.
    Життя в режимі «хресний хід»
    Будні паломника кардинально відрізняються від звичайного повсякдення, але максимально подібні до Євангельських настанов. Так, християнин бере свій хрест (а це той багаж, який необхідний йому у дорозі, ще відомий як «гріхи») і слідує за Христом (тобто, йде на поклоніння до святих місць, щоб вшанувати Господа та Його Матір). Хрест (рюкзак, він же - гріхи) у кожного свій, унікальний; і ніхто не може повністю взяти на себе чужий хрест; і кожен несе свій хрест по мірі своїх можливостей.
    Дорога хресного ходу – це яскрава алегорія життя християнина. Задача проста – йти за Христом і молитися, а про все інше подбає Отець наш небесний. Немає впевненості ані в ночівлі, ані у трапезі, але є віра та уповзання на Бога, а Він не залишить своїх чад у біді.

7 днів щоб стати……
    7 днів щоб стати...
...ближчими. Хресний хід зближує людей. Чи це родичі, чи друзі, а може і зустрілися тільки тут – перенесені разом спокуси, перешкоди згуртовують. Повертаючись додому, християни, які пройшли цей шлях разом, ще довго відчувають між собою глибокий духовний зв’язок.
...кращими. Перебування поруч 24 години на добу спонукає показати себе справжнім християнином. І це не лицемірство. Попри екстремальність побутових, фізичних та моральних умов хресного ходу, тут людині легше дотримуватись заповідей християнської любові.
...мудрішими. Враження від паломництва завжди яскраві, не важливо вперше ви йдете чи уже вдесяте. Неймовірна кількість людей, подій дають повід задуматися над сенсом життя; побачити недоліки і собі і навчитися пробачати їх в інших; навчитися бачити саму суть речей і не відволікатися на дрібниці.
...новими людьми. Сім днів, які можна провести наодинці з Богом – чималий термін. Але і цього може не вистачити, щоб розібратися в собі, привести до ладу свої думки, упорядкувати спогади, мрії та пріоритети. Найголовніше, звичайно, - духовно оновитися; зібрати весь бруд з душі і приготуватися позбутися його на святих таїнствах сповіді та Причастя; осмислити життя крізь призму набутого уже паломницького досвіду і ступити на святу землю Лаври новою, очищеною людиною.

    Реквізит паломника
    Сміливця, який наважився на такий хресний хід видно здалеку. 19-го серпня рано-вранці до автовокзалу звідусіль прямують люди з величезними рюкзаками, до яких прикріплені каримати та пластмасові кружки…
    Рюкзак паломника – чи не найголовніша річ у його житті на найближчі 7 днів. Більше того, ця річ дуже скоро стане найближчою, адже паломник остаточно розлучиться з нею тільки після повернення додому.
    Відмічено, що вага рюкзака стає критичною для його власника саме в перший та другий день паломництва, коли все тіло болить від непривички, і ще такими яскравими є спогади про звичне життя. Вже на третій-четвертий день вага рюкзака різко зменшується і стає оптимальною – якраз такою, щоб паломник зміг нарешті вдихнути на повні груди під вантажем усіх взятих ним речей.
    На п’ятий-шостий день рюкзак стає просто невід’ємним атрибутом існування; вже призабулися і рідне ліжечко і домашній комфорт, а ось важка ноша на спині якраз стає способом існування. Паломнику, який у той час задумається про майбутнє, навіть дивно стає: як це він ходитиме без рюкзака? На сьомий день рюкзаки масово втрачають у вазі: практично не відчуваючи їх паломники піднімаються на Гору покаяння, а звідти мов на крилах мчать до самого Почаєва.

Рюкзаки у хресному ході бувають різних форм, видів та конфігурацій. Використовуються як шкільні рюкзаки та портфелі, так і професійні спортивні рюкзаки зі спеціальною системою кріплень, які значно оптимізують розподіл навантаження на тіло. Але родзинкою саме цього паломництва є саморобні двосторонні торби, сконструйовані так, щоб розподілити вантаж навпіл, одну його частину відправивши на спину, а іншу – на груди. Вдягається це диво винахідливості через голову.
Щоб рюкзак був таки добре напакований, він повинен умістити: змінне взуття (його кількість обирає сам паломник), змінний одяг (теж за бажанням власника), теплий одяг (на світанку дуже холодно), рушники та інші засоби гігієни, тара, що не б‘ється (без неї паломник ризикує залишитися голодним), дощовик і пригорщу пластирів (як не собі, то ближньому точно знадобиться). Додайте цього ще спальник та каримат.

НЕ ОСУДЖУЙ

Одному старцю сказали, що один з його учнів согрішив. Старець сказав:
- Велике зло зробив він і гідний за це покарання.
Пройшов деякий час. З’явився до старця Ангел Божий і приніс із собою душу брата, осудженого ним, і каже до нього:
- Ось, той, котрого ти осудив, помер. Куди накажеш тепер віднести його душу: в Царство Небесне чи на муку?
Старець жахнувся. Ангел продовжував:
- Чого ти так жахаєшся? Адже ти суддя праведним і грішним... Отож говори, що накажеш за душу цю? Помилуєш її чи відправиш на муки?
Старець тепер зрозумів, що засуджуючи брата, він сам впав у більший гріх і з самоукореням та плачем став просити пробачення.
Довгий час Господь не відповідав йому, але на кінець змилувався над ним і надіслав Ангела Свого сповістити йому прощення.
- Бог простив тебе, - сказав Ангел, -, але з цих пір не забувай, наскільки важкий гріх осудження.

Недільна школа

По благословінню його високопреосвященнійшого Митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія продовжує свою роботу Недільна школа для дітей від 5 до 12 років, в якій вивчатимуться:

Закон Божий;
церковнослов’янська мова;
церковний спів;
християнська етика.

При церкві працює музично-драматичний гурток.
Заняття починаються з 4.10.2009 за адресою вул. Поповича 2. Запис дітей за телефонами: 55-10-74, 80669671325, після 17:00.
Православне педагогічне товариство.